04.04.2013 10:16
для всіх
167
    
  2 | 2  
 © Малишко Віктор

Природньо, починати вірш з «Люблю» – негоже

Природньо, говорити не люблю – це гріх

Коли над почуттями на сторожі..

…стоїть батіг

Батіг, що б’є не по обличчю – в груди

Рве плоть душі на два чужі шматки

І думаєш собі, чи бути, чи не бути

І думаєш собі, а може все само пройде

Не йде!

Всю ніч не спиш

Щось вдало комбінуєш

Здається вдало

Шукаєш те чого нема

А потім цілий день мудруєш

Чому німа? Чому сумна?  Куди летять птахи на зустріч?

Що їх чекає в небесах?

Я думаю…. Свобода

Птахи не люди, люди не птахи

Забулися напевно як літати

Не знають ще, що всі вони раби

Лише народжуються, щоб потім рахувати

Не можу я заснути по ночам

Свідомість заважає спати

У темноті десь там блукають почуття

Їм не зламати серця грати

Настане знову новий день

Чи буду  рахувати? А може полечу?

Нас від птахів лиш віддаляє вибір.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 05.04.2013 01:21  ФЕМІДА => © 

Ви знаєте, може ваш вірш не зовсім досконалий із формального боку, але він такий живий і образний! Те, що ви зізналися, що вам "свідомість заважає спати" видалося мені дуже близькім і зрозумілим... Суто людське, знайоме почуття... Чому так трапляється?
Тримайте "чудово"!, але працюйте над формою! У вас значний потенціал!

 04.04.2013 02:22  Каранда Галина => © 

перші 6 рядків і останній - супер, шедеврально. середина - кострубато трохи, але загалом непогано. З поверненням Вас!)