14.04.2019 23:00
Без обмежень
15 views
Rating 0 | 0 users
 © Вороний Микола

Легенда

Дівчину вродливу юнак покохав:

Дорожче від неї у світі не мав.

І клявся, божився, що любить її

Над сонце, над місяць, над зорі ясні.


"Тебе я кохаю. За тебе умру…

Віддам за кохання і неньку стару!"

Та мила його не боялась гріха:

Була, як гадюка, зрадлива, лиха.


Всміхнулась лукаво і каже йому:

"Не вірю, козаче, коханню твому".

"Як справді кохаєш, як вірний єси, 

Мені серце неньки живе принеси".


Юнак мов стерявся: не їв і не спав, 

Три дні і три ночі він десь пропадав.

І стався опівночі лютий злочин:

Мов кат, витяв серце у матері син…


І знову до милої, з серцем в руках, 

Побіг, і саженний гонив його жах.

Ось-ось добігає, не чуючи ніг…

Та раптом спіткнувся і впав на поріг.


І серденько неньчине кров’ю стекло, 

І ніжно від жалю воно прорекло…

Востаннє озвалось до сина в ту мить:

"Мій любий, ти впав… чи тебе не болить?"

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Весняні елегії / Вірш | Вороний Микола».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Микола Вороний

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо