14.04.2019 22:50
Без обмежень
35 views
Rating 0 | 0 users
 © Вороний Микола

Весняні елегії

Сонце заходить, цілуючи гай, 

Квіти кивають йому на добраніч, 

Шепчуть, листочки зриваючи на ніч:

— Не покидай, не покидай...


В рідному краї нам долі нема:

Бурі нас нищать, пригноблює тьма, 

Студять морози…

Цвіт наш, красу нашу — гублять усе!

З півночі вітер з собою несе

Люті погрози.


Мало зазанали ми світла й тепла:

Холод, тумани та сіра імла —

От наша доля!

Пасербам в рідній своїй стороні, 

Нам хіба тільки ввижаются в сні

Щастя та воля!

..........

Сонце заходить, цілуючи гай, 

Квіти кивають йому на добраніч, 

Шепчуть, листочки звиваючи на ніч:

— Не покидай… не покидай...



 7 вересня 1904 р.




Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Микола Вороний

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо