14.04.2019 22:50
для всіх
176
    
  - | -  
 © Вороний Микола

Весняні елегії

Весняні елегії

Сонце заходить, цілуючи гай, 

Квіти кивають йому на добраніч, 

Шепчуть, листочки зриваючи на ніч:

— Не покидай, не покидай...


В рідному краї нам долі нема:

Бурі нас нищать, пригноблює тьма, 

Студять морози…

Цвіт наш, красу нашу — гублять усе!

З півночі вітер з собою несе

Люті погрози.


Мало зазанали ми світла й тепла:

Холод, тумани та сіра імла —

От наша доля!

Пасербам в рідній своїй стороні, 

Нам хіба тільки ввижаются в сні

Щастя та воля!

..........

Сонце заходить, цілуючи гай, 

Квіти кивають йому на добраніч, 

Шепчуть, листочки звиваючи на ніч:

— Не покидай… не покидай...



7 вересня 1904 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!