20.04.2019 22:35
Без обмежень
24 views
Rating 0 | 0 users
 © Підпалий Володимир

Візьміть мене, ліси...

Візьміть мене, ліси, – а місця досить, –

не вріжу гілку, не зламаю кущ, 

гарячим листям спалахну під осінь, 

вдихну в людей замрію диких пущ.

Притрусить теплим снігом нас на зиму, 

сповзе відлига на корі льодком, 

а дітям в сни синітиме ожина, 

і даль махне березовим крилом…

Візьміть мене, степи, де пшеницями

крайнебо вітер лагідно торка, 

де з маминими ніжними руками

пригладить чуба вітрова рука;

де батоги петрові на обніжку

синіють, наче очі малюків;

де праця й пісня ходять впереміжку

поміж садів, неначе берегів…


Візьміть мене, річки. На ваші хвилі

хай ляжуть думи чесні, як вінки, 

і просто неба, тихі, просвітлілі, 

пливуть, мої продовживши роки…

Візьміть мене, країв дитячих обрій, 

казок далеких крила голубі, 

бо все, що в серці виплекав я доброго, 

належить вам. А зле – я взяв собі…



 Квітень, 1973 р.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Володимир Підпалий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо