20.04.2019 21:50
Без обмежень
72 views
Rating 0 | 0 users
 © Підпалий Володимир

Монолог старої хати

Я відслужила на землі своє.

Хоч промінь світла ще по стінах бризка, 

вже сволок, де була твоя колиска, 

прогнувся низько – і тепер гниє…

Ще вечорами йдуть пісні сюди, 

натомлені, закурені, зі степу

і на моїм порозі-перечепі

ще залишають голубі сліди…

Я відслужила, наче добрий кінь.

Ти не піднось моє сумління в сором, 

що зараз для твойого кругозору

зіниці моїх вікон завузькі.

У них доба світилася твоя, 

коли було країні гірко й туго, 

коли варила мати суп з макухи

між звершень, голоду і злодіянь.

Коли пастух в Народ себе возвів, 

насупивши вождя холодні очі, 

коли у дні вривались чорні ночі

воронням чорним в злобі і крові.

Тоді лягав у стіни мої біль, 

де пелюшки, і поминки, і спрага.

Та бились у травневу шибку птахи, 

для трударя віщуючи хліб-сіль.

Я доглядала часточку тепла…

Узяте в сонця –

сонцю повертаю!

Благословенна –

вас благословляю!

… Я віджила.

 1964 р.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Володимир Підпалий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо