Памяті моєї бабусі Марії Василівни

-

Весна… а вітер обриває цвіт,

Шматує серце, сповнює відчаєм :

Бабуся не виходить до воріт,

Ріднесенька мене не зустрічає.

Шершаві ручки, вічні мозолі –

Де мій притулок, оберіг дитячий?

Як смакувались Ваші киселі!

Пашіли пиріжечки на столі,

І борщик на плиті чекав гарячий!

Любили сісти Ви коло вікна –

Читали і онуків виглядали.

Бабуся наша все на світі зна –

Ми так пишались! І порад питали.

На долю Вашу холодів і зим

Ой, випало багато! Тільки ясним

Ви Сонечком були, Ви гріли дім!

Та, раптом тихо, непомітно згасли…

Як стане милою без Вас планета?

Чи так до кого в світі пригорнуся?

Всміхається рідненька лиш з портрета –

Бабусенька, бабунечка, бабуся…