На могилі

Світлій пам’яті дружини

Ти як жива. Твоя світлина

У дощ і в сніг. Пливуть хмарки.

В отчім краю уквітчана могила.

Рідні зійшлись всі на гробки.

Дерева в листі, зеленіє скрізь трава,

Весняна тепла сонячна година,

На стелі вдячно світяться слова

Як ти любила і була любима:

«Вона любила і була любима,

І у житті щасливою була,

Чарівна, мила, добра і красива

На радість рідним діяла й жила.

Любима дівчина, дружина

В мамі й бабусі розцвіла,

Кохана, господиня, берегиня,

Джерельце злагоди й тепла.

Земля пухом, Царство Небесне

І душі з Богом - в далечінь.

Світлий образ твій не щезне,

До віку буде жити в нас. Амінь.»

Сира земля, як ти заповідала,

А поруч тут лежать твої батьки,

До смерті руки ти мої тримала,

Два роки вже живу на самоті...

Мене ще сонце гріє, з неба світить,

Повітрям дихаю, молюся з каяттям,

А поруч внуки, правнучка і діти,

Страждаю, мучуся - це плата за життя.

Донькою стривожена колись моя бабуся,

Два рази покидаючи цей світ,

Сказала: « Дивлюсь й не надивлюся,

Хоч тяжко скласти цей останній звіт!»

Так і мені, вже хворому, старому,

Неначе остогид від болю білий світ,

Розумію - з тобою поруч буду вдома,

Та все ж в гостях ще Бог благословить...

Лозовий Яр – Київ, 5.05. 2019 р.

Візьміть участь в обговоренні