Вонцьо й Марійка
Всі історії життєві не навповідати,
І хочеться ще одну людям розказати.
Любилися, кохалися Вонцьо* і Марічка,
Моцний** хлопець і розумний й буковинка-чічка.
Любов була у них щира, від усіх таємна,
Поміж молодих людей сильна і взаємна.
Хлопець малював, співав, але був він бідний,
Та любов не зраджував був Марійці вірний.
Хотів в парі з коханою життя проживати,
Через бідність він немав ні статку, ні хати.
Ось прийшов до них в село сторонський*** хлопчина,
Як побачив він Марійку - покохав дівчину.
Хлопець був він господарний, з багатської хати,
То ж не буде сім`я його в житті бідувати.
Багатій той роботящий свататись прийшов.
У чужім селі Марійку - молоду**** знайшов.
Дівчина та знітилась - кохала другого,
Але мама наполягла: "Ти підеш за цього!
Бо з тим бідним, немаЮчим будеш бідувати,
І мисочку муки на кулешку***** в сусідів прохати".
Побоялась дівчИна перечити мамці,
Дала згоду вийти заміж, й сповістила вранці.
"Все зроблю, як мама велить", - із сумом сказала,
Покотились дрібні сльози й додолу упали.
І весілля відбулося, й гучно відгуляли,
Що була вона вагітна (від Вонця) - не знала.
Шило в мішку не втаїш, нелюбу годила,
І через сім місяців синочка родила.
Повитуха промовила:" Семачи. Семач".
Семимісячних народжених називають так.
А Іваночко синочок на Вонця похожий,
Й на Марійчиного мужа він зовсім не схожий.
Здогадався чоловік - не його дитина,
Буркотів і недолюблював він не свого сина.
Збиткував****** і виганяв нерідну дитину,
"Іди в мамине село! Уже! В цю хвилину!"
Чоловік Марійки пив, другий син родився,
Він любив вже свого сина та пиячив й бився.
Хворобливий був синочок мучився. хворів,
І своє життя коротке стратов******* закінчив.
Пройшли роки й Вонцьо вже давно оженився,
Та за сина, позашлюбного, повсякчас журився.
В нього було троє дітей, старший син помер,
І сумують, і банують, ******** й тужать дотепер.
Ось зібралася родина хлопцеві сказати,
І хто його рідний тато правду розказати.
Не сприйняв, і не зуважив********* син рідного тата,
Хоч пройшов не один рік й минулось багато.
Вонцьо тяжко захворів і сина чекав,
"Я лиш мав одного тата", - Іванко сказав.
Не прийшов на похорон - рідні виглядали,
І в останню путь спочилого самі виряджали.
Все життя Марійка й Вонцьо за любов страждали,
Видно, небеса їх долі в одну не з`єднали.
І болить, й щемить душа, і серце раняє,
Що кого й коли чекає - це ніхто не знає.
*Вонцьо - Іван по-буковинському,
**моцний -сильний,
***сторонський - з другого села,
****молоду - наречену,
*****кулешку - мамалигу,
******збиткувати - знущатись,
*******стратов закінчив - сратився (вчинив самогубство),
********банують - жалкують,
********* не зуважив - не приділив увагу.
с.Нижні Станівці, Буковина, 11.05.2019
