Буває мить...
Буває мить – спинюсь на півдорозі,
І зрадницьки погляну за плече.
Важкий тягар нести уже не в змозі,
І стомлена сльоза щокою потече.
І шлях, вже пройдений, ввижається, намарне,
Й минуле сталістю до себе вабить зір.
А що попереду? Лиш мариво примарне!
І хто ти є, щоб мріяти торкнутись зір?
У миті, сплетені із сумнівів і страху,
Спинюсь, повітря в повні груди наберу,
Спочину і піду по своїм шляху
Аж доки до мети не добреду.
Настане час – збиратиму я зорі!!!
І щастя візьме душу у полон!!!
Й чергова із моїх страшних історій
Для когось стане у пригоді, як шаблон.
Своїм секретом хочу поділитись –
Щоб у історії з’явився хепі енд,
Важливо, щоб було з КИМ зупинитись
В найважчий, переломніший момент.