Нетлінне
НЕТЛІННЕ
Відчула ненароком, що чужа.
Тих споминів, що відпливли за обрій,
Не наздогнати... Пролягла межа,
А з нею і печалі, і турботи...
І день не той, і ніч - глуха стіна.
До серця вже прокралася тривога,
А я в боргу у долі... Я одна...
Душа ж надривно прагне допомоги!
Лише Йому відомо… Тільки Він
Відчути зможе все, що "за" і "проти",
Моїй душі останній вартовий,
Що так ретельно пише книгу роду.
Знекровлена, спустошена, німа.
Чатує наді мною небо синє…
Не встигла оглянутись - вже нема.
Лиш слово залишилося нетлінне.
