Весна бузкова
Бузкові кетяги тобі
Несла на стрічу.
Мені здавалося в ту мить,
Що щастя вічне.
Та одцвіли бузків гаї
Рожево-чисто.
Моє чекання й досі там,
В твоєму місті.
Згорів побачень буйноцвіт,
Услав стежини.
Весна іде, весна спішить.
Її не спиниш.
Палає серце – аж горить,
Горить і досі.
А білим цвітом щастя мить
Вплелася в коси.
Бузкові кетяги тобі
Несла на стрічу.
У небі білі голуби –
Крилата вічність.
Була самотньою лише
Одна голубка.
Враз просльозилося дощем:
– Уже нелюба?!
