Роз’єднала з дитинства нас доля...
Роз’єднала з дитинства нас доля
І закинула в різні світи.
Мов нащадки перекотиполя,
Ми йдемо до своєї мети.
Загубилися в пам’яті дати
І в дитинство забулись стежки.
Сиротіють покинуті хати,
У лугах не маячать стіжки.
Тільки серце рокам протидіє
І десь там, у глибинах душі,
Ще жевріє незгасла надія,
Що чекають на нас в тій глуші.
Ті, для кого з роками рідніші
І в житті надійніші за всіх,
Хто в очах серед повної тиші
Зрозуміє і сльози, і сміх…
Вже давно я живу без ілюзій,
Перед кожним постати не гріх…
Запросіть мене знову у друзі
В соціальних мережах своїх.
Львов, 26.06.2019
