26.06.2019 18:13
Без обмежень
19 views
Rating 5 | 1 users
 © Владимир Нищимный

Роз’єднала з дитинства нас доля...

Роз’єднала з дитинства нас доля

І закинула в різні світи.

Мов нащадки перекотиполя, 

Ми йдемо до своєї мети.


Загубилися в пам’яті дати

І в дитинство забулись стежки.

Сиротіють покинуті хати, 

У лугах не маячать стіжки.


Тільки серце рокам протидіє

І десь там, у глибинах душі, 

Ще жевріє незгасла надія, 

Що чекають на нас в тій глуші.


Ті, для кого з роками рідніші

І в житті надійніші за всіх, 

Хто в очах серед повної тиші

Зрозуміє і сльози, і сміх…


Вже давно я живу без ілюзій, 

Перед кожним постати не гріх…

Запросіть мене знову у друзі

В соціальних мережах своїх.

Львов 26.06.2019




Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.06.2019 18:24  Каранда Галина => © 

) в соціальних мережах не запрошу, а тут ви в мене й так у друзях!) Навіть без запрошення) 

Публікації автора Владимир Нищимный

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо