09.08.2019 14:47
Без обмежень
14 views
Rating 0 | 0 users
 © Куліш Пантелеймон

Грецькі боги

І

Як ви світом гарно управляли, 

В вас законом радощі були.

Ви блаженство людям возвіщали, 

Любі мрії матері землі.

Ах! Тоді розкошам все служило...

Не по-нашому — ой, ні! — тоді було, 

Бо в твій храм щодня квітки носили, 

О Венеро, жизні похвало!


ІІ

Видумки тоді чудовна сила

Обвивала правду, мов той хміль, 

У творенні повнею кипіла

Несказанно чарівнича жизнь...

Пригорнути к серденьку коханнє —

Се було найвищим торжеством:

Всюди боже віяло диханнє:

Чоловік злучавсь із божеством.


ІІІ

Де тепер мудрагелі вбачають

Огняний бездушний тілько шар, 

Геліоса там, було, вітають

В колесниці, золотій, як жар.

Тут гукають в горах орейяди, 

Там дреяда в дереві живе, 

А там в річці плещуться найяди —

В срібній піні поплески пливе.


ІV

Лавр тоді у ліки обернувся, 

В каменя — Танталова дочка, 

Сфінкс на тони в комиші здобувся, 

Філомела плакала в гайках.

То Деметра з туги в землю билась

В Персефони на німій труні, 

То Цітера потайно любилась

З уродливим хлопцем на ховмі.


V

Ще тоді к Девкаліона плоду

Сходили безсмертники з небес.

Сину Лето для такого сходу

Ба й гирлигу подавав Зевес...

Між людьми, героями й богами

Любу сполуку робив Амур:

Смертники з героями й богами

Танцювали знай любовний тур.


Вид понурий був тоді не в моді, 

Вік той радощів ще не цуравсь, 

Щастє божеством було в народі, 

Щасний із щасливим спознававсь.

Красота була тоді святиня, 

Не соромивсь там нічого бог, 

Де камена чиста червоніла, 

Чи то грація вела танок.


VІІ

В вас храми сміялись, як палати, 

Вас однак величила хвала

І на святах Істмуса багатих, 

І в бігу, бистрому, як стріла.

Гарно звивши рученьки з руками, 

У танок круг алтаря ви йшли, 

І пишались велико вінками

Ті, що перші між людьми були.


VІІІ

В вас "Евое!", тирсами маханнє, 

Барсами розкішними їзда

Возвіщали радощів буяннє, 

Забуттє турбітнього труда.

Фавн з сатиром перед ним склонялись, 

А менади-вакханки кругом

У танці похміллєм вихвалялись, 

Сам їздець горів увесь вином.


ІХ

Хто вмирав тоді, не відав страху, 

Не лякав недужнього кістяк;

Геній стиха цілував бідаху, 

І гасив свій факел неборак.

Оркову ж грізну вагу держала

Смертника, не богова рука, 

І самий ериній ублажала

Кобза фрацького співця дзвінка.


Х

Знову зустріне він, веселий, тіні

Ув Елізія дивовижних гаях.

Там любов ізнайдуть неізмінні

Серцем жени у своїх мужах, 

Лін пісні знов гратиме високі, 

До Алцести припаде Адмет;

Друга знайде друг там одинокий;

Там Орест і з луком Філоктет.


ХІ

Там високі за діла награди

Покреплять трудящого в трудах, 

І хто знявсь над величчю громади, 

На блаженних стане висотах.

Перед викликателем із мертвих

Стиха вклоняться всі небовці, 

А пливцеві із оселі смерті

Сятимуть з Олімпу близнеці.


ХІІ

Гарний світе! Де ти, де дівався?

Зник з тобою і природи цвіт, 

Тілько в займищі пісень зостався

Твій принадний баснословний слід.

Вимерла гучна твоя обитель, 

І не бачимо ніде богів;

Зник гарячкосердий небожитель, —

Манячить від його тільки тінь.


ХІІІ

Пишний цвіт осипався-одцвівся, 

Як півночник вітер налетів;

Щоб один з усіх тим збагатився, 

Мусив щезти дивний мир богів.

Сумно в зорях я тебе шукаю, 

Фебе!.. Ні, нема Селени більш!

По гаях і по морях гукаю, —

Не озвешся: сном довічним спиш.


ХІV

Ой природо! Ти й сама не знаєш

Радощів, що в серце людське ллєш, 

І щаслива щастєм не буваєш

Духа, що сама його ведеш.

Без богів утратила ти чувство...

Ти — як мертвий маятник в часах, 

І закон ваги, твоє іскуство, 

Служить рабсько у твоїх ділах.


ХV

Щоб уранці наново вродити, 

Риєш яму ввечері собі, 

І над те, щоб рівно все кружити, 

Втіхи більшої нема тобі.

У поеми поховались боги:

Бо нема вселенній вжитку з них.

Світ підріс, ізнявсь і сам на ноги, 

Всім кружити самопихом звик.


ХVІ

Так, в поеми, в древні правди дзвони, —

Ми високе все внесли туди, —

Пишні фарби, гарні жизні тони;

Світ оставсь бездушний і німий.

Вирнувши із вічності, летіти

Любо їм на Пінда висоти.

Що в піснях безсмертно мусить жити, 

Житиме минутно у житті.


Поема «Грецькі боги». Куліш Пантелеймон.




Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Пантелеймон Куліш

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо