Зав`ялова Валентина Порцелянова танцюристка
В своїм нескінченнім танці
Піввіку вона кружляє
Червоний ясний черевичок
З-під сукенки виглядає.
З роками - ні, не старіє:
Струнка, як завжди, і гожа.
(Якби ж хоч трохи на неї
Була б я фігурою схожа!)
Дарунок татків матусі,
Шматочок їхнього світу.
Нехай боги порцеляни
Дарують тобі довгі літа.
Харків, Квітень 2014 р
15.04.2014 15:21 Оля Стасюк => © |
 Красивий, ніжний віршик.... особливий акцент, звісно, на романтичній історії танцюристки, яка накидана всього кількома ненав`язливими штрихами... оце справді вміння! |
15.04.2014 12:27 © ... => Ганна Коназюк |
Дякую. Я цк теж відчуваю, коли дивлюся на статуетку. |
15.04.2014 12:22 © ... => Світлана Рачинська |
Дякую, Світлано. |
15.04.2014 12:20 © ... => Деркач Олександр |
Дякую! |
15.04.2014 11:43 Деркач Олександр => © |
 Класно) |
15.04.2014 01:10 Світлана Рачинська => © |
 Мила порцелянова згадка... гарно! |
14.04.2014 21:36 Ганна Коназюк => © |
 Такий світлий вірш! Якись ковток свіжого подиху з присмаком ностальгії... Дуже сподобалось! |