І знову сумом вечір поступився...
І знову сумом вечір поступився,
Своїм багаттям душу не зігрів -
Зорею у пів неба сам упився,
І за селом над лугом віджеврів.
І знов підступливо, незграбно
Самотність до кімнати увійшла,
І сіла поруч за столом і звабно
Всміхається, неначе щось знайшла.
Чи чашку кави випити із нею,
Чи пригостити пляшкою вина?
Не втішитись солодкою брехнею -
Немов рентген, просвічує до дна.
Отак і сидимо удвох і мовчки
Пірнаємо у плутані думки.
Перед очима милої терночки,
І сміх її, немов дзвінкі струмки...
А ніч в вікно вдивляється і плаче
Своїм дощем холодним і нудним.
І гостя ця, небажана, терпляче
Когось чекає за столом одним...
Львів, 12.08.2019