Букет
Бажання мати притиснуло в унітаз,
Ми шизонулися від шурхоту зелених.
Пішов у оберт пожиратель дідви – сказ,
Все дудлить душі. В сильця скручує всі вени.
Усіх не в жарт шморгнула пікою ця мить,
Що в кризі тонуть, як в лайні, примарні мрії.
Он вже труну свою вони ж самі несуть
До врат бездарності, до смуру без надії.
Народ у дурку пише черги на листку,
Шукає там відорву з гнилі стрімких річок.
Слизьке равло, що заховалось десь в бузку
На більше варте, ніж людина й букет звичок.