Ой, чия то засмучена осінь...
Розсипає у трави свій щем,
І печаль у чиєму покосі,
Розворушена плаче дощем?
Кого мати старенька чекає
У своєму нехитрім вбранні,
І в самотності віру плекає,
Що синочок прийде ще з війни.
Не загинув же - зник в невідомість,
Може десь у степах заблукав
Чи прибився до когось й натомість
Свою долю в краю тім спіткав.
Може завтра приїде надвечір,
А ще краще, якщо - не один,
І обійме знов ніжно за плечі -
І розтане біль хворих судин...
Чом же стогнеш ти, вітер-приблуда,
І кидаєшся листям в вікно,
Не чіпай материнського чуда,
Поки спить похоронне сукно...
Ой, чия то засмучена осінь
Розсипає у трави свій щем,
І печаль у чиєму покосі,
Розворушена плаче дощем?
Львів, 26.08.2019
