03.09.2019 14:56
18+
101
    
  1 | 1  
 © Олег Купрієнко

Катар

з рубрики / циклу «Ренесанс»

Зійшла юрба, 

повз вулиці сюди...

Тим яблукам очей віддати дань!

Сокира ката мала свою грань, 

що відділяла попіл від води.

У всій поставі веденого зросту, 

до пня, 

що залило вином кишки, 

вели,  

летіли в небі ще пташки, 

до дерев`яного,  

з осики мо, помосту.

Хотілось пити,  

сухість била крок, 

у коридорі лицарів з хрестами.

Тонзури,  

ряси,  

кри́хкими вустами, 

мовчав 

і слухав дійство Лангедок.

Цей день - остання фреска,  

(на межі)

підпаленого,  

змученого храму.

І прихожани риють мовчки яму, 

собі,  

оті пристанища чужі.

У чорному плащі

чекав косар, 

і світ цей так прощався, 

десь у шлунку.

Схилив на древо тіло, 

в поцілунку, 

і попіл свій водою змив катар.

 



Київ, 08.09.2016р

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!