Розпали це багаття
годуй його пір’ям з трав.
Хай жарини летять світлячками
крізь неба тент.
Треба нам забувати,
а ти, любий мій, не знав,
що на пам’ять з роками
закінчується патент.
Запали, хай горить,
розтікаються кольори,
бо сіріють світанки
і ранок втрачає сенс.
Вже зміліла блакить,
переплавились вечори
і закінчились теми різдвяних мес.
- Буде теплим пісок
між величних, поважних туй,
лоскотатиме шкіру
столітній упертий мох.
Ще заграє струмок,
моя люба, і ти не сумуй.
Світ прекрасний,
коли ми з тобою вдвох.
