Не минеться...
А тобі все здавалось: дасть раду сама.
А тобі все здавалось: не зможуть зламати.
Хоч жалілась безсило: життя - як тюрма,
перед нею усюди - невидимі грати.
А тобі все здавалось: майстерно вдає.
А тобі все здавалось: інакша, сильніша.
Хоч шукала навпомацки щастя твоє,
залишивши по собі лиш болісні вірші.
А тобі все здавалось: навчиться без мрій.
А тобі все здавалось: привикне, не птаха.
Хоч не міг не помітити сльози з-під вій
і якогось первісного в погляді страху.
А тобі все здавалось: то просто дурня.
Від безсоння. Негоди. І жовтої преси.
"Все минеться, мала!" - нашвидкуруч обняв...
А вона не кивнула: брехати ж не чесно...
Не минеться: палила в кватирку на схід.
Не минеться: сорочку твою одягнула.
Не минеться: а болю терпіти не слід...
Не минеться: і газ без вогню увімкнула...
Донецьк, весна 2011
