У кав`ярні
Нарешті ми зійшлись з тобою.
Обом цього давно кортіло.
В кав`ярні радіо рипіло
про щось подібне до любові.
Навпроти сидимо дзеркально.
Замок із пальців на столі.
Та пальці наче не мої.
Судомить.
Ліки у бокалі.
На мене погляд неуважний:
- Змінилась. Скільки утекло?
А я - на тебе крізь вино:
- Не знаю. Згадувати страшно!
- Та годі! Тільки б жартувала!
Мабуть, ревнивий чоловік...
- Мабуть. Представитись не встиг.
Нагоди з`ясувать не мала.
Мовчанка. Палиш дорогі.
На мене ніби не зважаєш.
Хоча від дня знайомства знаєш:
не зношу диму і нудьги.
- Робота? Друзі?
- Все так само.
- І досі у полоні рим?..
До хрусту пальці:
- Все із цим.
Як ВИ пішли, - і муза з вами.
- На ви?
- На ви...
Колись покаюсь.
Бо я збрехала щодо віршів.
І щодо "ти": лиш так звертаюсь
до тебе римами у тиші.
Навпроти. Мовчки. Палиш. П`ю.
Навпроти. А між нами - світ.
Життя. Падіння - не політ.
Але і впавши, ще люблю...
Рахунок - навпіл. Навпіл - зрада.
Та не болить. Бо надто звично.
Недопалок у попільничці.
А на бокалі слід помади.
