Небо в осінь дихає відчаєм...
Сонця нерв за хмари хова,
Всі гріхи уже кимось полічені,
Всі, що є: не один і не два.
Йду між люди душею босою:
Хоч судіть, а хоч не судіть,
Я несу вам поранену осінь -
Десь скраєчку її посадіть...
Вона буде сидіти осторонь
І дощами мовчати в вікні,
Може, їй щось і буде прощено.
Може, карма зцілиться у сні...
Осінь довго не буде осінню -
Снігом небо нерви прорве...
І душа віднайде своє прощення,
Сніг впаде, незабаром впаде...
Київ, 03.11.19
