Навчилась щастя приймати
Підійшла до вікна і мить щастя,
Довгим поглядом все проводжаю.
Кажуть, зараз знайти його важко,
Бо ціна на щастя зростає.
Бо гріхів у людей усе більше,
Та й інфляція душі з`їдає,
Хтось довіру вкотре обвішує,
Хтось незроблене довго шукає.
Хтось зливає на біржі акції,
Приторговує правдою вміло,
Чорним налом, не через квитанції
Пропечатує згорблене тіло.
Хтось руками із неба зорі
На полиці гордо складає,
На чужому поті і горі
Хліб дармовий щодень проїдає.
Щось воно не дається легко,
Знову просить нову пожертву,
Вранці-рано геть голий плескіт
Воскреса щораз душу мертву.
І не треба рецензій експертів,
Вже, як сталість, приймають крізь смуту:
Мусиш двічі себе ти померти,
Щоб по-справжньому присмак відчути.
Щастя любить на нервах стронцій
Або ж тишу мовчанням залатану.
Хтось віддасть своє вранішнє сонце.
Хтось ще довго комусь буде дякувать.
Хтось дивами в палатах відвертих,
Начепивши на сум носик клоуна,
Посміється з хвороби упертої,
Обридавши в кутку серце зболене.
Хтось у дощ дочекається променя
І на спектр розкладе чорні сумніви,
Потім довго ті руки з мозолями
У молитви складатиме думами.
Своє щастя навчилась приймати
У вікні, у холодну погоду:
Син всміхнувся, побачивши тата,
Коли той від`їжджав на роботу...
Київ, 11.11.19
