Осінь в руїні...
тут осінь барвиста
в красі листопада
злетом в орелях
у зустріч розлук
і листям намистом
поспішно й безладно
в чорні оселі,
на окрик і крик,
на сум і печалі
у гиблому краю,
сонце де хмурне
і тьмяне між хмар.
в серпанку відчаю
в листопаді гаю
шепіт і шурхіт
осінніх примар...
які як заклання,
як дур окупації,
злидні, руїна,
самотність душі,
як хлань у захланні
і нудь, і прострація,
іста не стійна,
брудні бариші,
як хамські обличчя,
як острах, халепа,
як посміхи ситі
злодюг,
брехунів... -
про те іронічно
цей вітер по степу
в хати розбиті,
між мертвих садів.
німі де й холодні,
оголені віти
листям опалим
як попіл в окіл.
...сповіддям, чи ода
смітинкою літо
на згадку запало
у безчас,
закіль
ця осінь барвиста
в красі листопада
в тумані на релях
крізь гойки і скрип
погубленим листям
у злеті безладно
в чорні оселі,
в охрипливий крик...
іста - капітал
не стійний - не гідний, не достойний
закіль - поки
гойки - шум
релі = орелі - гойдалка
