У сутінь осінню
крокуєш уперед...
і обрій як мета -
аж ось він!
зовсім близько -
проходиш наче в лаз
з розгуби... - щось не так!
тут лише тління,
пил,
пустеля,
самота,
зневіра й тихий смуток.
лиш спогадами час.
старезність,
пустота
і розпач,
і безвихідь.
розкришується шлях
крихким сувоєм трухлим -
в хаосі руйнувань
він інеєм спадає
з відлуннями стогнань,
із озовоми болю,
скрипіннями у крах,
в безмовну безнадію.
тут на останній крок
ні часу, ані сили -
завершено твій шлях...
а там, удалині
весела сяє мрія...
...тут щось не те!
не так!..
крокуєш уперед!
а обрій як мета
з оманних перетворень,
блукань і потрясінь.
у хащах запитань
зупинися в задумі -
зробити крок чи ні
в цю темряву,
в цю прірву?..
яку... - переступи
й ввійдеш у світлу мрію!
...а сумніви гризуть.
і топчися на місці -
бо, все ж, останній крок!
і дивися у небо,
чекаючи порад,
на диво,
провидіння...
але воно мовчить.
як завжди безсловесне...
...в осінню сутінь цю.
