04.11.2019 13:43
для всіх
224
    
  3 | 3  
 © Ем Скитаній

У сутінь осінню

У сутінь осінню

крокуєш уперед...

і обрій як мета -

аж ось він!

зовсім близько -

проходиш наче в лаз

з розгуби... - щось не так!

тут лише тління, 

пил, 

пустеля, 

самота, 

зневіра й тихий смуток.

лиш спогадами час.

старезність, 

пустота

і розпач, 

і безвихідь.

розкришується шлях

крихким сувоєм трухлим -

в хаосі руйнувань

він інеєм спадає

з відлуннями стогнань, 

із озовоми болю, 

скрипіннями у крах, 

в безмовну безнадію.

тут на останній крок

ні часу, ані сили -

завершено твій шлях...

а там, удалині

весела сяє мрія...

...тут щось не те!

не так!..

крокуєш уперед!

а обрій як мета

з оманних перетворень, 

блукань і потрясінь.

у хащах запитань

зупинися в задумі -

зробити крок чи ні

в цю темряву, 

в цю прірву?..

яку... - переступи

й ввійдеш у світлу мрію!

...а сумніви гризуть.

і топчися на місці -

бо, все ж, останній крок!

і дивися у небо, 

чекаючи порад, 

на диво, 

провидіння...

але воно мовчить.

як завжди безсловесне...

...в осінню сутінь цю.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.11.2019 06:50  Тетяна Чорновіл => © 

Чудовий вірш. Сумніви гризуть, поради дають не ті, провидіння мовчить. Та мусимо йти до світлої мрії, зціпивши зуби! Вона того варта.

 12.11.2019 23:11  Серго Сокольник => © 

О так. Це ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ, Еме... Філософський постулат)

 10.11.2019 12:48  Віктор Насипаний => © 

Надіймось на краще! Удачі ВАМ!