Хробачок зоофілів
Звихнулася думка, замерзла душа,
А мозок скрутило від зради,
Коли тесаком палить правда жива,
Ніхто не зашле суть відради.
Несись з спірохетою ти в симбіозі,
Не пар волю грішну з смолою,
Іди, як усі, в спертім сні – коматозі,
Порепаний міх із водою.
Покриється погляд дзеркальним мечем,
Що прийняв – ввігнав в чужу шию.
Для чого давати спасіння плече,
Якщо легше вити – урию.
Один – по – один, ще один захрипів,
Не лячно самітних вкладати.
Тут кіс не потрібно, їх Смерть затупив,
Бо ліньки між зомбі махати.
Самі жебри гинуть, і здих гробачок,
Що юзав в дриглях зоофілів.
Здолав Дон – Кіхотів усіх вітрячок,
Засрали штанці свої білі.
