Міжгір`я.Озеро Синевир
Історію прадавніх гір-Карпат,
Надійно береже людське повір`я:
Палке кохання, та підступність зрад,
І крихкість чоловічого довiр`я..
Мав один граф, великий лісосплав:
Дві лісопилки, купу лiсорубів.
І кожен день багато різних справ,
Мотався між ялинами та дубом.
Одного разу взяв з собою доньку,
Що "Синь" звалась, бо мала очі сині,
Росла в горах, неначе голубонька,
Май файної не було в Полонині.
Гуляла поміж каменю й трави,
Допоки батько зайнятий ділами,
Почула дивні звуки з висоти,
Що іх плела сопілка між горами.
Чабан-хлопчина, що мав ймення "Вир",
Їх вигравав чарівно понад Плаєм.
Зустрілись очі їх, схреснувся зір,
Прошепотіли тихо: - Я кохаю!
Почув про те кохання грізний граф,
І наказав убити того "злидня",
Бо ж не такого зятя він чекав,
Простий чабан його доньці не рівня.
Його жовніри хлопця встерегли,
І скинули з гори великий камінь,
Три дні ридала бідолашна "Синь",
Той камінь омиваючи сльозами..
З тих сліз стекло озерце "Сневир",
Що береже ту пару і по нині…
А камінь, що під ним загинув "Вир",
Стремить тепер з води посередині…