31.01.2020 12:37
для всіх
130
    
  - | -  
 © Ворощак Володимир Орестович

Іхтіандр та Русалка

з рубрики / циклу «Подорож моєю душею»

Там де сірі тумани лягли над рікою.

Де вітер затих і на́вколо штиль.

Де листя багряне пливе за водою

По те́чії річки без зайвих зусиль.

 

Там грається місяць з нічною росою

І чути, як тихо хлюпоче вода.

Щоночі на березі гірко́ю сльозою

Дівчи́на-Русалка там стиха рида.

 

Бо коли́сь давно стара й зла чаклунка

Русалкою бути її нарекла.

Та сива й горбата старуха-відунка

До болю їй серце навік обпекла.

 

Сказала, що буде вона пла́вать глибоко.

Одна в самоті, тут, у тихій воді.

І як би не бу́ло їй тут одиноко,

Розвіються чари її лиш тоді

 

Коли закохається в неї, Русалку,

Самотній юнак, завітавши сюди,

Й захоче він стати її Іхтіандром,

І бути із нею захоче завжди́.

 

Тож плаче Русалка за гострую рану.

Хвостом б’є у воду й кохання зове.

Враз бачить вона, з густого туману,

По гладі ріки тихо човен пливе.

 

І все так здало́ся, немов би у сні.

Крізь очі заплакані й тума́нний мрак,

Не бачить Русалка, що в тому човні

До неї пливе той самотній юнак.

 

Приплив він до берега передусім.

Ступив на траву, у блискучу росу.

Побачив Русалку у світлі нічнім

І вмить закохався у її красу.

 

Русалка ж тепер перестала ридати.

Рукою злегка́ стерла сльози свої́.

Що ж бу́ло далі? Я не можу згадати.

Та знаю напевне, що бу́де в кінці.

 

Їм в місячну ніч танцюватимуть зорі.

І пісню свою́ заведуть солов’ї.

Вона повільно зануриться в води прозорі

І вмить зникнуть всі злії чари її.

 

Він ладно подивиться у її очі.

Побачить у них шлях у спільний Едем.

І пі́д пеленою чарівної ночі

Вона́ сяде в човен і він попливе.



с. Бурдяківці, 24.10.2017

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!