Храм Венери
переспів з невідомого ваганта
1.Вшанувавши, Бахуса вийшов я з підвалу –
до Венери з шаною йти пора настала.
Йшов приспівуючи я, вдягнутий належно,
гаманець наповнений дзвякав обережно.
2.У дверей Венериних замкнені дві стулки –
спраглому не було там жданого притулку.
Чулися з серѐдини музика та співи
в храмі краще за сирен заспівали діви.
3.Біля входу двѐрниця була насторожі,
росту невеличкого, та обличчям гожа;
підійшов до неї я та почав благати.
Двері відчинилися до богині хати.
4.Щиро я подякував і зайшов до храму.
Жриці всі зібралися, запитали прямо:
«Звідки ти прийшов, юнак, рвешся у ці стіни?»
«Я місцевий ваш земляк, шанувальник вірний.»
5.«Чи потреба в тебе є, чи яка нагода,
чи вела тебе до нас сонячна погода?»
«Істинно, пригнав до вас вітер нездоланний.»
«Вітром юності до нас ти принісся гнаний.»
6.«В грудях все пече мене незагойна рана
завдана Венерою мені так неждано.
Зілля не знайду ніяк, щоб мені зцілитись,
до Венери-матері я прийшов молитись.
7.Діва благодатна, будь ти до мене щира,
через тебе хай дійде до Венери віра.»
Діва йде до вівтаря, де стоїть богиня
і слова доносяться в небо крізь склепіння:
8.«Ти, котрій відомі всі серцю ніжні чари,
ти, хто лагідна до тих хто коханням марить,
о цариця пристрасті, що здвигає гори,
зціли цього юнака, бо коханням хворий.»
9.Раптом розчахнулася вівтаря завіса
і за мить з’явилася постать промениста
і позвав покірно я впавши на коліна:
«Зжалься серцю ба̀жана, юністю хвалима!»
10.«Хто ти, – мовила вона, – молодий оратор,
що прийти примусило по мою пораду?
Чи не юний ти Парис, цвіт земного круга
і чому страждаєш ти з томної недуги?»
11.«О Венера, краща ти від богів могутніх,
ти керуєш долями на землі всіх сутніх!
Я, беззахисний юнак, схилений в благанні,
о зціли мене, молю, благородна пані!»
12.«Добре парубче вчинив, що прийшов до храму,
що мені вклоняєшся дзвінкими дарами!
За дзвінкі динарії вже на завтра зранку
ти забудеш про свою незагойну ранку.»
13.«Калита наповнена, все майно, що маю,
жертвою до ніг твоїх щиро покладаю.
пристрасті вогонь в собі довго не зносити,
буду славити тебе, доки буду жити!»
14.Взялися за руки ми, йдемо у покої,
там зібрались зграйкою рівні всі красою,
всі подібні одягом у богині діти,
гарними обличчями схожі до Кіприди.
15.Нас, коли побачили, радісно вітали,
до богині весело їх слова лунали:
«Вас давно чекаємо. Раді вашій парі.»
«Ні, – Венера мовила, – час настав для чарів!»
16.Зникли раптом діви всі за богині помахом,
ми удвох з Венерою поєднались подихом,
і слова були її вітерцем між вітами,
і чекало ложе нас вистелене квітами.
17.Одягу позбавлена погляд полонила
сяюча оголена, мов ясна перлина,
прилягла на пелюстки на плече праворуч,
шал моєї мужності увібрала поруч.
18.Накохавшись встали ми омовіння ради:
поряд з нами тік струмок в чарівному саді,
як пірнув у нього я, то пропала туга,
зникла важкість з тіла та вся з душі напруга.
19.Ось, як покупалися, відчуває тіло –
від обіймів пристрасних трохи ослабіло.
І сказав богині я, обійнявши ніжно:
«Зголоднів чомусь я, чи тут знайдеться їжа?»
20.Ось на блюдах вносяться качки, гуси, кури –
всі пернаті смачності матері-натури;
гори пирогів були і вина озера –
пригощала стравами так мене Венера.
21.Три щасливих місяці жив біля богині,
жертвами багатими постачав святині;
зараз шлях мене веде з легкою сумо̀ю.
Я від мук Венерою зцілений самою.
22.Хай всіх добрих юнаків вірші ці навчають:
якщо стріли пристрасті серце їм вражають –
хай одній серед богинь вклоняться в любові,
зцілення отримають і живуть здорові!
03.02.2020р.
