18.02.2020 08:36
18+
219 views
    
rating - | no usr.
 © Ворощак Володимир Орестович

В самоті

Самотність...

Яке приємне і страшне, 

Це відчуття водночас.

Коли ти цілий день й по-ночах, 

Куди піти, не знаєш й що робити?

А може чаю ще піти попити?

Чи краще кави?

А чи може зранку

Нікуди не вставати, 

А собі у ліжку, 

Такому теплому, 

Самотністю просякнутому ліжку, 

Лежати, ні про що не думати, 

Не мріяти?.. Не можна...

Не можна так себе до низу опускати.

До того низу, де ти сам

Не можеш, навіть на коліна встати, 

Щоб помолитися, 

Щоб легше стало, 

Щоб твоє серце і душа не сумували, 

Щоби ти знав, що, все ж таки, 

Іще комусь на світі, 

Ти ще потрібний.

Що життя ще не прожите.

І ти ще зможеш догори злетіти, 

Розправить крила і у ввись летіти.

І ти ще зможеш до вершин сягнути, 

І не один ще раз

Всі труднощі минути.

Бо знаєш ти – це лише задачі, 

Які вирішуються легко, 

Треба лиш терпіння, 

Щоби усе це зрозуміти, 

Бо ти людина, 

І ти можеш все рішити.


***

Самотність...

Яке приємне і страшне це відчуття, 

Коли ти розумієш усі тонкощі життя.

Це стан, коли заглиблюєшся в себе.

Як ти живеш?

І що є корисним для тебе?

Ти розумієш, 

Що від тебе все залежить.

Тому ти дій. Не зупиняйся.

До своєї йди мети.

Розправ вже крила свої і лети!..



м. Тернопіль, 20.05.2015

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись