Примус
Сьогодні – у дитинство я ітиму.
Багатий вечір. Вариться узвар.
У сінях втулено для цього примус.
Я, дошкільня ще, під напливом чар
в кутку на стільчикові примостився
і так уважно на вогонь дивлюсь
та слухаю, як він гуде. Щасливця –
як я тоді, шукати не візьмусь.
Цей мідний примус золото-червоний,
цей звук, що аж мурахі по спині,
мене і досі по життю боронить
від стресів у важкі для мене дні.
Які шляхи уява малювала
мені у тому пружному вогні
не пригадаю, їх було чимало
і всі вони всміхалися мені.
І я не чув, що кликали до столу
«багатого» – життя все ж не легке́…
Такого потім не було ніколи
зі мною. Пригадається ж таке…
11.03.2020р.
