23.04.2022 09:15
для всіх
105
    
  3 | 3  
 © Анатолій Костенюк

Примус

Примус

Уявою в дитинство я ітиму.

На холодець готується відвар.

У сінях втулено для цього примус.

Я, дошкільня ще, під напливом чар


в кутку на стільчикові примостився

і так уважно на вогонь дивлюсь

та слухаю, як він гуде. Щасливця –

як я тоді, шукати не візьмусь.


Цей мідний примус золото-червоний,

цей звук, що аж мурашки по спині́,

мене і досі по життю боронить

від стресу у важкі для всіх нас дні.


Які шляхи уява малювала

мені у тому пружному вогні

не пригадаю, їх було чимало

і всі вони всміхалися мені.


А на Великдень кликали до столу

«багатого» – життя в той час – важке́…

Такого потім не було ніколи

зі мною. Пригадається ж таке…


22.04.2022р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.04.2022 13:28  Борис Костинський => © 

А я й керогаз пам`ятаю. Ходив з бабусею на базар, де ми купували керосин у крихітному магазинчику. Там стояла черга людей з різними бачками для керосину. Це був десь 1964-й... Дехто каже: "Сутужно жили, але були щасливі." Брехня! На обличчях людей тоді завжди був смуток. Ніхто ніколи не усміхався. Ходити зажуреним тоді було абсолютною нормою. Тих, хто чогось радів, зрізали сходу: "Раденький, бо дурненький!" За совітів туга та журба були тотальним почуттям мільйонів. Тому я совків ненавиджу так, що слів нема ніяких те висловити.

 23.04.2022 09:23  Каллистрат => © 

Супер! Дякую )))