Примус
Уявою в дитинство я ітиму.
На холодець готується відвар.
У сінях втулено для цього примус.
Я, дошкільня ще, під напливом чар
в кутку на стільчикові примостився
і так уважно на вогонь дивлюсь
та слухаю, як він гуде. Щасливця –
як я тоді, шукати не візьмусь.
Цей мідний примус золото-червоний,
цей звук, що аж мурашки по спині́,
мене і досі по життю боронить
від стресу у важкі для всіх нас дні.
Які шляхи уява малювала
мені у тому пружному вогні
не пригадаю, їх було чимало
і всі вони всміхалися мені.
А на Великдень кликали до столу
«багатого» – життя в той час – важке́…
Такого потім не було ніколи
зі мною. Пригадається ж таке…
22.04.2022р.
