Балада про Стир
балада
Від берега я човен відштовхну
і випливу на течію стрімкую
Стир винесе мене на глибину
і плескіт хвиль за бортом я почую.
Від берега я човен відштовхну.
Три вежі Любарта, мов у портал,
мене сховають в шістсотлітніх тінях.
Повз крики та звін криці об метал
я повеслую до свого коріння –
у тіні замкові, як у портал.
І залишивши Лучеськ у вогнях,
через плече погляну вже здалека.
Притушить вечір мій дзеркальний шлях,
застукотить стурбовано лелека,
що залишаю Лучеськ у вогнях.
Чумацький шлях, ще викладуть зірки,
немов дороговказ на небосхилі.
І друзі, і друзяки-вороги,
забудуться всі милі і не милі –
як викладуть Чумацький шлях зірки.
Я вже нічий, тонкішають нитки,
що тягнуться до них від мого серця.
Додому повернусь через віки
та інший вже лелека усміхнеться,
як не порвуться чарівні нитки.
По річці, що є донькою Дніпра
драккари попливуть з варяг у греки.
По Прип’яті, хоч пізня вже пора,
безпечним для них буде шлях далекий
по річці, що прямує до Дніпра.
Дивитимусь як очерет схиливсь,
побачу стародавнє городище
і знатиму, що в ньому жив колись
і житиму в майбутньому колись ще,
де над водою очерет схиливсь...
