Посвята бабусі
з рубрики / циклу «Крокуючи життям...»
Згадаю якось я своє дитинство,
І мимоволі тихо посміхнуся.
Ось я маленький граюся намистом,
А поряд ось сидить моя бабуся.
Така примарна і така далека,
Не можу досі я оце прийняти.
Неначе сизокрилая лелека,
У даль ти відлетіла спочивати.
В душі немов царує самота,
Ти забагато місця там займала.
Тепер ж на тому місці пустота,
І спогади про те як ти повчала.
Повчала мене жити чесно й щиро,
Молитися та вірити у Бога.
І прагнути завжди до щастя й миру,
Що б не підкинула мені життя дорога!
Ти навчила мене працювати,
Сліпо вірити шо все буде добре.
Бути вірним, і щиро кохати,
Бути чесним і бути хоробрим.
Все що знаю тепер я і вмію,
Те що люблю і те що шаную.
Ти привила мені всі ці мрії
І повір, я це дуже ціную.
Близько року живу я без тебе,
Вже з’явилось новин так багато.
Але ти тепер, люба, на небі
І нема їх кому розказати.
Я наразі далеко від дому,
І нечасто я в тебе буваю.
Враз згадаю усмішку знайому,
Як чекала на мене - згадаю!
Зі столиці мене зустрічала,
Там надворі, забувши про втому.
І часто пісню мені цитувала:
"Приїжджайте частіше додому".
Всі уроки твої пам’ятаю,
Буду мудрості сина повчати!
Голос рідний твій не забуваю,
Буду вічно тебе пам’ятати!
І часто так мені дитинство сниться,
Як за столом сиджу в вікно дивлюся,
А поряд наче сонечко іскриться –
Сидить всміхається мені моя бабуся.
травень 2019