Дитячі місця
та тільки не для дітей.
Майкл Муркок
Нема тих місць, вони назавжди зникли,
де ми росли та пізнавали світ.
Лиш в пам’яті проекторному світлі
вони лишили мерехтливий слід.
Глибоко уві сні вони являють
свої напівзабуті почуття
і тихо на світанку залишають
нам образи колишнього життя.
Там нас батьки та їх батьки чекають,
поблажливо всміхаючись до нас,
нам співчувають і спостерігають
за нами весь відпущений нам час.
На світі кожен з нас живе, як може,
та вранці покидаючи диван,
згадавши сон, себе питає кожен:
в раю, чи то в дитинстві побував?
Частіше відчуваємо тривогу –
нас бус не дочекається колись –
все важче нам знаходити дорогу
до тих незайнятих дитячих місць.