Марення Лонгіна
***сюр. маленька поема-монолог***
- Ні!.. Ми не катюги, вояччя Великого Риму!..
...Я марю... Напевно на чатах дві ночі не спав...
Пригадую... Смерть споглядала терпляче незримо
На мене, коли у Британії я воював...
ЇЇ оминути впав жереб. А інших багато
Забрала вона, щоб прославить Імперії міць.
А що в Іудеї нещасній було прославляти?
Південну країну, тамтешніх "царів" і убивць,
Яких зі хрестів майже кожного дня, розіп"ятих,
Мені за наказом померлих знімать довелось?
За що прирекли їх, мене не цікавило... Знати
не знаю... Отого... Здається, на дошці "Христос..."
Прибито було над сумною його головою,
Що кров"ю стіка у незграбнотерновім вінці...
Два інші розбійники нібито... Ну а цього ю-
дей-одноплемінник спровадив на муки оці,
Що понад хрестами виконувать вартує варті
До миті останньої хресні шляхи стерегти,
До скону... Накази начальника... "Смерті товар той
До ночі продати і швидше звільнити хрести!"
З якого почати? З отих чи отого? Почати
Не важко руці, що твердою була у бою.
Наказом до Бога свого їх скоріш відправляти,
Кінчати їх... Не заплямує це душу мою,
Не ляже докором... У вічність пришвидшу дорогу,
Вколовши у серце, немов допомогу надав-
ши (дивне сторіччя приверзлося... Меддопомога...
Актор... Чи співак... Спеленали... Передозував...
Це спека південна... Вже вкотре ввижалося... Марив
Казармою, сном і дівками з будинків розпуст...)
...шляхами, до Риму ведучими, східа чума ви-
рушала збирати життя, віру, розум і глузд.
*написано під час карантину*