Країна битого стікла
Є країна битого стікла,
Де з уламків, черепків, фрагментів долі,
Байдуже чиєї, лиш би не ціла
Роблять вітражі, придумують героїв
Ті, кому дозволила уява,
Жриця храму бога відчуття.
Тут не знайдеш цілісність чи стиль.
Вічний спротив не поєднаних речей.
Сміх, сарказм, і справжній дикий біль,
Зібраний у безлічі картин.
Тут емоцій згустки вимінюють на хліб
В тих, хто все собі уже давно довів.
Гуру. Жриця бридиться таких.
В храм дорога їхня через задній двір,
Оминаючи жертовники, освячення і молитви
Вони вивчили цей дивний світ,
І знайшли у ньому «стежечки».
Путають тепер чужі думки.
Вчителі, провідники, господарі,
Кавалери орденів «розбитих черепків».
Свою недосяжність доводячи собі
Викликають істеричний сміх
Відображений в дзеркальному стіклі,
Над яким працюють молотки.
У країні вічних перетворень
На вершині успіху абсурд.
Реформують найміцніші долі
У не змозі розтовкти на друзки.
Реформоване чекає на реформи
Аксіоми перетворюючи в догми.
Тут закон, для потрясання амулет,
Для шаманів, духів розганяти.
В кожній шафі пофарбований шкілет,
Щоб щастило, а не для забави.
Замість сонця, прапор і портрет,
Що в потрібний піднімається момент.
Я дивлюсь на світ цей через «отвір» у трубу,
Рука часу обертає в ній стікло,
Все міняючи, лиш я стою.
І збирає мене чомусь люте зло,
Що споглядаючи це божевілля не живу,
Що переймаючись пустим, нічого путнього не роблю.
Дрогобич, 2011
