Опадає малиною стиглою літо.
Сторож Купало Сварога вертає до тями
Розгін зупиняючи, щоб не зірвався у прірву
Втрати спокою, не загубився поміж зірками.
Смородина чорна й червона муміфікована жде свого часу,
Крізь скло переймаючись затяжними дощами.
Ярила, блудного сина, не переймає кохання,
Танучи йде в небуття без подяки і слави.
Час Чорнобога збирати данину, мужніти.
Жито спішить налити зерно життям,
Ще поки тумани ранкові поле не спішать обіймати.
Серпень собі прокладає обжинками шлях.
Дрогобич, 2011
