Літній дощик
Гуркотіло, гримкотіло –
Мамка з хати не пускала.
На моїй подушці киця
З кошенятком задрімала.
Дощ у вікна стукав лихо,
Заглядав хитрюще в шибку.
Я б йому гостинця виніс–
З ковбасою хлібця скибку.
Лиш, як завжди в нас, бабуся
Про мій задум здогадалась,
І, звичайно, зразу ж Чапу
Та канапочка дісталась.
Дідусь грім подавсь за гору,
А за ним – і блискавиця.
Я ж узувся в чобіточки –
В хаті більше не сидиться.
Босоногий дощ чалапав,
Залишив мені калюжі,
Заглядають в них охоче
Із-за плоту круглі ружі.
Поки мамка відвернулась,
Я ж чимдуж в оті озерця.
От якби мені ще човник
Та новесенькі весельця.
Хлюп-хлюп-хлюп, і – трась щосили!
Чобітки мої стрибали,
Бризки навсібіч летіли,
Аж до носа діставали.
Не сварися, мамцю люба,
Бери свої чоботята,
Будем разом у калюжі,
Позовемо ще і тата.
Може, й Данко ще захоче
Розважатись разом з нами.
Тут калюж іще багато,
Можна плисти і човнами...
Дощик, дощик, літній дощик,
Радощів дитинства злива,
Де в калюжах висне сонце,
І душа така щаслива…
