Йде моє закосичене літо
Босі ноги вмиває в росі,
Синь небес у криницях розлито,
Пише жайвір сонату красі.
Ноти сипляться в вітра долоні,
В трави падають срібним дощем,
Сінокосець-їздець в фаетоні
Зупиняє коня під плющем.
У житах мріють маки черлені,
Стрічка-стежка у далеч манить,
Де гойдаються верби зелені
І живе неповторності мить.
Де дитинство біжить манівцями,
Де такий ще незвіданий світ.
Квітне літо моє чебрецями
І вже вкотре ронитиме цвіт…
Ось духмяниться вечір, врочисто
Поспішає зірниці навстріч,
Зодягаюся в думку-намисто,
Йду за руку із віршем у ніч...
Сінокосець - давня назва липня
м. Львів, 05.07.2020