Із затишку оаз...
...і зводиш замки піскові.
бурхливий вітер їх руйнує.
ланцюг узгірь барханний враз
в пустелі лун здійметься хибний.
хвилясті лінії піску
від краю неба і до краю -
чернетки нотні.
поміж них,
тих ліній плавних і сипучих -
численні числа і слова
з великих літер алфавіту.
їх нерозбірлива рука
веде в безмежність, в темінь, прірву,
в марнотну марність, в небуття... -
то ти ведеш туди їх з примхи
в розгубі, в мареннях своїх.
...лозину кинеш врешті.
втомно
підеш в нікуди, навмання.
напівсліпі заплющиш очі,
коли на пагорбі
хибкий,
хитлявий
в обрій невиразний
промовиш слово у роки,
яке впаде тобі під ноги,
розстане, звіється в пісках.
розплющиш очі в спеку неба.
побачиш танці хижих зграй,
орлиний крик почуєш,
озов
охриплий грифів,
левів рев
далекий,
зору недосяжний.
учув той звір -
жертовний шлях
чийсь обривається в пустелі.
...а ти стоїш -
шукаєш там,
в безодні неба райські плавні,
розкішні замки і сади -
все те, що ти згубив в пустелі,
коли у мрії, в міражах
ввійшов в облудний, світ омани
крізь мирний
затишок
оаз...
