Знов і знов я до тебе іду...
Повертаюсь в минуле крізь далі,
Де мене ти чекала в саду
На уявнім моїм п`єдесталі.
Де згасав день в вечірній зорі
І ховався в нічну свою нішу,
Вітерець піднімав якорі,
І до ранку спокутував тишу.
Там радів зачарований світ,
Зігріваючи наше кохання,
Розсипав у серця першоцвіт
Місяць в небі до самого рання...
Вже роки невблаганно спішать,
Віддаляючи нас від уяви,
А думки, наче діти, грішать
І летять, наче зорі, у трави...
Львів, 04.07.2020