Істинне
Зі хмар полону, де розтанув мар лід
Цілунків сонячних із місячним гало,
Упали на осоння перші краплі
Небесних сліз, які пролиті за теплом
Надій на те, що ніби неможливе,
Та все ж омріяне, мов літній зорепад,
Що здійснення бажання породив у
Обох танцюючих окремо свої па.
Янголик темний доторкнувся світла,
А світлий темряви... Досперечались до
Того щоб над вселенським смуткосвітом
Прокрапав перший всепримирюючий дощ,
І яблуко, розділене зі змієм,
Переділила гола діва райських кущ,
На слово вірячи, що дощ омиє
Вогнем покривлені каркаси наших душ,
Що він змива першогріховну глину...
Вплелася змієво рука у руку... Йдем
Під шурхіт віри крапель швидкоплинно
У цей удруге нам дарований Едем.
