Каміння
Якби я говорити міг
то все одно лишався б мовчазний,
німе обличчя, з голови до ніг
кожна клітина тіла скута.
Іззовні грубий, всередині твердий,
стояв би непохитно на дорозі,
своїм єством зав`язаний настільки,
що й поворухнутися не взмозі.
Багаторічний мох темніє на мені,
одягненний на голе тіло,
і навіть серед натовпу я завжди в самоті,
бо важкість на плечах моїх засіла.
І так існую я із віку в вік,
вода мене потроху точить,
напастям всім моїм уже згубився лік,
самі по собі сумні мої очі.
Тому якби я говорити міг,
я міг би вам тоді таке зморозить,
що я радію з голови до ніг,
як добре, що каміння не говорить
