Коли зневіра холодом сніжку...
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Коли зневіра холодом сніжку
Весни зморозить паростки вербові,
Не поспішай зректися в мить тяжку
Злим осудом вразливої любові.
Серед юрби чи в миті самоти,
Веселий ти, чи знуджений журбою,
Любові сенс священний – тільки ти,
Вона живе і повниться тобою.
Відмір їй теплим усміхом снаги,
Подай в обмови баговиння руку,
Й відступлять лихослови-вороги,
Убрані в щиросердності перуку.
Лелій її всесильну і слабку,
Хмелій від неї, коли серце просить,
І вбережи, як холодом сніжку
Зневіра ніжні паростки зморозить.
