Історія про піщинку
О.С. Пушкін
З нудьги я вірші згадую свої
і впевнююсь, що більшість – недолугі.
Та знову їх пишу, з топкої смуги
трясовини виходячи в гаї.
«Куди ж іти нам?» Буря навісна
піщинку захопила у Сахарі,
у море кинула і в темній хмарі
полинула у даль кудись вона.
Схопила устриця піщинку ту
і вже через роки відкривши мушлю,
у захваті завмер світ непорушно,
забувши про щоденну марноту̀.
Тепер в обіймах зо̀лота горить
перлиною на білосніжній шкірі
піщинка, котру, бавлячись в ефірі,
закинули на дно морське вітри.
Ряд аналогій легко навести,
можливо, про людську непевну долю,
та я уяву далі не неволю –
за мене, читачу, уявиш ти.
Все марно. Не підвести голови.
І ціль в житті, як і була, далеко.
Щоб, хоч на мить, на серці стало легко,
піщинкою себе ти уяви.
Будь, читачу, серед буденних справ
для віршів цих співавтором і другом,
бо по рядкам, нехай і недолугим,
уявиш те, що я не уявляв.
28.08.2020р.
