Зневірена осінь
Зневірена осінь кульгає слизькими стежками,
Умита дощами, руді розкидає штрихи,
І часом здається, що все це давно вже не з нами,
Та й ми вже не зовсім такі, як у небі птахи...
У кожного власний штрикод і обов`язків ноша,
Й під кожним устелена датами доле-земля...
Живі, бездихані, роками обвітрені душі,
Спустошена спрагою завжди родюча рілля.
Причиста Маріє, збери наші вицвілі квіти,
Приспи наші болі, мозолі ногам замасти,
Й перев`язаним крилам дай сили у небо злетіти,
Бо світло душевне ще, віримо, можна спасти!
м. Київ, 18.09.2020 р.