Усе невизнане чекає свого часу...
Усе невизнане чекає свого часу,
Він мотлох пересіює піском,
Складує геніальности запаси,
Як погреба, заповнені вином.
Нехай дозріє вирване з утроби,
Набудеться у прощенні ночей,
Переживе байдуже й неглибоке,
Із лімфи в кров вином перетече.
І час підносить вистояну чашу:
Якось пригубить спрага потрясінь.
Лежать рукописи у Справжніх по шухлядах.
Усе чекають на Прозріння поколінь.
Київ, 21.11.20