Передзимова тиша...
там зледенілою верба круглявобока
схилилась втомно арфою.
холодні струни віт
встромилися у сніг,
що вперше землю вкрив
тонким білявим шаром.
вербові струни ті
гладкі, блискучі...і крихкі -
лише торкни їх, вмить
розсиплються на прах.
з того і тиша, певне...
не чуть і музики! мелодій дивних вітру
у мерзлих сутінках доби
від нас крокуючого в зиму листопада.
не до танку і радісних пісень
ні осені, ні небу у степу,
завмер в якому вітер -
тулиться до гаю
у пошуку тепла
і прихистку від мерзлості примарної доби,
в якій зими іще нема,
але вже й осені не стало.
вже води крижані
ріка жене в заобрій забуття.
і звивиста стежина вздовж ріки
завершується тут, біля верби,
подібна що на арфу крихкострунну.
зіграти на якій
не сміють навіть духи цього степу!
всі рухи, жести, голоси,
мелодії,
усі речитативи, ритми... -
загублені у тиші цій ламкій...
о! тиша ця...
яка ж вона крихка
у час
передзимовий...
