прозріння в "короні"?.
"...перший ти чи останній,
в натовп втиснутий щільний -
важко йти в цій отарі,
в безумі злому що суне
в зашморг лаштований в часі
блукань у болоті злиднів.
де кожній дрібниці радієш,
які б не помітила навіть
людина в здоровому глузді -
в статистиці десь там середня,
хороша людина, нормальна,
з освітою...чи без освіти.
ти ж як лох отой - радий
всілякій оманній дурниці.
овації зводиш у славі,
свята справляєш в облуді!
принижений ворогом, братом
якого нарік так щиро
у сліпоті своїй темній
і, певне, невиліковній.
бо кликав його мов Бога -
благав розбомбити хату,
залити лайном вітчизну,
знищити вщент державу..." -
отак міркував, задихався
вмираючий мешканець міста,
середній в статистиці зрадник
міста свого,
вітчизни,
затятий ворог країни.
лежав у брудних простирадлах
в куті за тілами хворих -
таких же як він байдужих
до себе, людей і світу.
в занедбаній він будівлі,
нині лиш згаданій містом -
в лікарні без ліків майже
і майже без лікарів.
та він не забутий! - постійно
є під прицілом щоденним
"братішкі" - того окупанта,
засланця, злодюги, зомбі...
і сумніву тут немає -
на мушці своїй він тримає
мешканця, що помирає... -
в прицілі гнила його сутність.
і вистрелить! без вагань тут -
прошиє чергою миттю,
як щойно дізнається вбивця
про всі оті сумніви всякі,
думки непотрібні...крамольні!
вагання ворожі і хворі.
адже за тим його звали,
вказували і замовляли -
знищувати живе все
на цьому клаптику світу... -
геть чисто усе по степу!
навіть крихтини того,
що глуздом здоровим зветься.
